Чому ви вирішили не відмовлятися від проведення фестивалю, коли було оголошено карантин?
Насправді ми вагалися і зважували всі “за” і “проти”. Ми повністю підготували фестиваль офлайн й про оголошення карантину дізналися під час проведення прес-конференції з приводу його відкриття. Навряд хтось міг передбачити такий драматичний поворот для людства з розповсюдженням коронавірусу. Ми чекали, що до нас приїде понад 200 учасників, але з кожним днем повідомлення були все тривожніші, тож ми скасували приїзд гостей, пояснили, що переносимо фестиваль на кінець квітня.
Потім карантин продовжили і ми з командою кожен день збиралися на zoom-наради. Зважували всі “за” і “проти”, розуміли, що посувати дати будуть також інші фестивалі і після карантину всі ми можемо нашаруватись одне на одного.
Обговорювали технології: як організувати роботу журі? Індустрійну секцію? Дистанційні переклади? Боротьбу з піратством? Церемонії? Як перезапустити рекламну кампанію в онлайні врешті-решт… Робили технічні тести. Винаходили, як зберегти можливість зворотного зв’язку з аудиторією.
Суто емоційно було відчуття, що фільми, які ми вже підготували до показу в разі перенесення фестивалю будуть старіти, втрачати актуальність, не співпадати з відчуттям моменту. Було відчуття, що зроблено гігантську робота і фестивалю час народитися. Тож ми наважилися іти в онлайн. І тут вже йшлося про те, щоб стати першим в Україні повномасштабним кінофестивалем онлайн з конкурсами і журі, з дискусіями, церемоніями відкриття і закриття.
Завдяки чому вдалося за такий короткий термін перевести фестиваль в онлайн-формат?
Завдяки амбіційності й авантюрності нашої команди. Ми мали зовсім трохи часу, щоб сплануватися і переосмислити вихід в онлайн форматі. Ми переформатували фестивальний офіс в студію з ефірною, монтажною, ньюз румом. Команда фестивалю зібралася з людей різних професій: серед нас є режисери, журналісти, піарники, програмісти. Ми об’єднали весь наш досвід, запросили допомагати технічну команду, а також збільшили відділ IT. Нам не було лячно, нам було цікаво, як це все працюватиме, чи вийде передати атмосферу Docudays UA онлайн? Тепер я розумію, що нам вдалося навіть більше, ніж ми сподівалися.
За вашими спостереженнями, чи змінилася аудиторія фестивалю?
Ми вперше змогли показати фільм всій Україні, адже березневий Docudays UA відбувався тільки в Києві. У соцмережах було повно радісних постів, мовляв раніше доводилося їздити на Docudays UA до Києва, а тепер можна дивитися, не виходячи з квартири. Звісно, нам вдалося розширити аудиторію за рахунок глядачів в регіонах. За відгуками я можу судити також про те, що нас багато подивилося підлітків. Вплинула і тема фестивалю і також те, що в школах було оголошено карантин, а ми пропонували хороші програми для юнацької аудиторії. Після завершення фестивалю 10 травня ми плануємо розсилати опитувальник всім, хто зареєструвався на docuspace.org, щоб дізнатися більше про наших глядачів. Тоді матиму більш детальний портрет нашої аудиторії. В онлайн кінотеатрі станом на сьогодні зареєструвалося понад 18 000 глядачів. Аудиторія наших стрімів – правозихисних дискусій, майстер-класів, дискусій з режисерами – ще підраховується. Але завдяки партнерським платформам, на які вони транслювалися, вимірються десятками тисяч. Для нас це дуже класний показник. Географічно нас дивилася вся Україна, навіть Луганська, Донецька області та Крим.
Чи правда, що український глядач дивиться з дому вітчизняного кіно менше, ніж в кінотеатрах? Якщо так, чим це спричинено, на ваш погляд?
До фільмів українського конкурсу доступ ми відкривали лише на добу. Але попри це інтерес був великий, це ж усі українські або навіть світові прем’єри! Фільм “Земля блакитна, ніби апельсин”, наприклад, за добу подивилося більше 4000 глядачів. Це дуже хороша цифра. Я б сказала, що до українських фільмів на нашому фестивалі найбільший інтерес, найбільше відгуків, рецензій, обговорень у соцмережах.
Думаю, це ще пов’язано з тим, що якісні українські документальні фільми почали з’являтися не так давно, сам конкурс ми заснували лише з 2016 року. До того його просто не було з чого формувати – знімались лише поодинокі фільми. Тому, думаю, до цього явища є особливий інтерес, бо воно відносно нове, живе й цікаве.
Що було головними ризиками для організатора фестиваля "докарантинної" епохи? Як ви з ними працювали?
Конкуренція з іншими культурними подіями в столиці. Величезна кількість безкоштовного контенту прийшла до нас від всесвітньо-відомих музеїв, театрів, інших онлайн платформ. Але ми гідно витримали бій контентів. Наш онлайн досвід показав, що у нас є любляча аудиторія, яка чекає фестиваль у будь-якому форматі, довіряє нашому кіносмаку, цікавиться темами, які ми висвітлюємо. Ми переживали, що правозахисні дискусії Rights Now! ніхто не дивитиметься в стрімі зі студії. По факту: онлайн вихід був в рази успішніший. Тепер заходи не конкурували з показами фільмів в кінотеатрах і кожен захід у наших стрімах на Громадському подивилося в середньому 23-27 тис осіб.
Несподіваним викликом стала самоізоляція. Координація дій дистанційно, через відеоконференції дуже сповільнювала роботу. Не вистачало спілкування “не у справі”, на обідніх перервах чи за келихом вина увечері.
В чому плюси і мінуси онлайн-формату проведення фестивалю?
Плюси в тому, що ти можеш досягти більшої кількості глядачів і тих аудиторій, які раніше взагалі не знали про фестиваль, зацікавились темою якогось окремого фільму й залишилось із нами. Таких “нових прихильників” у нас з’явилось багато, ми їх відстежуємо за коментарями у соцмережах. Наші онлайн дискусії Rights Now!, лекторій DOCU/КЛАС, Tet-a-tet українських режисерів з кінокритиками змогли подивитися близько 30 тис. осіб кожен. Ми стрімили на Youtube з перекладом англійською для учасників і гостей фестивалю з-за кордону. У кінотеатрі “Жовтень” ми збирали на DOCU/КЛАСІ залу у 100 людей. І навіть, коли потім випускали лекцію чи дискусію в записі, перегляди не були настільки чисельними.
Ще один плюс, що ти робиш важливу справу, поки триває карантин. Конструктивно переживаєш його сам і допомагаєш пережити іншим. Це дуже допомагає команді триматися в нормальній емоційній формі.
Мінуси – неможливість всім зібратися вживу для колективного обговорення й обміну енергіями. Ми – колектив, який довгий час працює разом, дружить. Для нас важливі зустрічі. Також ми залежні від техніки. Оскільки студія в офісі, іноді доводилось виходити на вулицю й відганяти від вікна вантажівки, які надто голосно гули. Під час одного з ефірів почалась гроза і ведуча кожен раз відволікалась на грім і блискавки.
Могла “просісти” швидкість інтернету – особливо ввечері: адже всі сидять вдома й мережі перевантажені. Перші 2 дні ми налагоджували систему дистанційних перекладів, адже ми стрімимо синхронно українською й англійською, а перекладачі також знаходяться по домівках. В офісі для них вже не було фізично місця, аби всім розміститись на безпечній дистанції одне від одного.
Чи збільшилася фінансова підтримка глядачів за час карантину та вашої діяльності онлайн?
Ми вирішили, що всі покази будуть безкоштовними, адже нам важливо було підтримати нашого глядача. Однак якщо є такі, хто має змогу нас підтримати, чому ні? Наша дизайнерка Даша Подольцева цього року придумала такі класні хіпстерські футболки зі срібною кулею на грудях і срібні наплічники. Ми вирішили пропонувати всім охочим у нашій онлайн крамничці за благодійний внесок. Сувеніри дуже активно розкупилися, лишаються буквально останні примірники. Але було чимало вільних внесків, коли наші фанати казали, що вони просто хочуть, щоб ми існували, і сувеніри їм не важливі.
Як ви вважаєте, перехід до діджитального формату – вимога часу, ситуації, чи за ним майбутнє?
Ми багато чому навчились і вже не зможемо повернутися до попереднього формату фестивалю, навіть за умови спокійної епідеміологічної ситуації. Звісно, фестиваль має йти на велеких екранах, але щонайменше дискусії та церемонії ми, скоріш за все, будемо дублювати в онлайн-версіях. Те ж саме стосується технологій спілкування глядачів з режисерами, зворотнього зв’язку.
Якщо продовжувати фокусну тему цьогорічного фестивалю, то, на вашу думку, чи подорослішає суспільство, переживши карантин та страх пандемії вірусної хвороби?
Будемо сподіватися! Людство вже виробило нові звички, навчилося засобів безпеки. Ми всі абсолютно точно будемо ретельніше мити руки. А ще цей карантин допоможе переоцінити наше звичайне життя. Тепер, здається, багато б віддав за улюблений лате в кав’ярні третьої хвилі або за похід в кінотеатр.
Які висновки особисто ви зробили для себе щодо роботи, близького оточення, захищеності?
Спілкування з рідними й друзями (хай навіть через відео чати) та 10000 кроків щодня (хай навіть на самоті й пустельним містом) – просто необхідні для виживання.
Фото: Володимир Шуваєв
Читайте также: 5 фильмов документального кино в разных жанрах, которые можно посмотреть онлайн